Добрива

Удобрення сої: інокуляція, азот, фосфор, калій і мікроелементи

· 9 хв · Редакція UkrAgroStyle
Рядки зеленої сої на темному ґрунті в полі на початку літа

Удобрення сої будується не так, як у кукурудзи чи пшениці: значну частину азоту соя отримує від бульбочкових бактерій, тому головний «азотний» захід — умови для симбіозу та інокуляція там, де вона потрібна, а не високі дози азотних добрив. Фосфор і калій вносять за результатами агрохімічного аналізу ґрунту, сірку й мікроелементи — лише там, де є підстава очікувати нестачу.

Звідки соя бере азот і чому зайвий N їй шкодить

У настанові Університету Небраски (G859, 2018) наведено поглинання поживних речовин посівом з урожайністю 65 бушелів з акра, тобто близько 4,4 т/га: азоту — приблизно 460 кг/га, з яких близько 270 кг виноситься із зерном, решта лишається в рослинних рештках. Джерел цього азоту два: ґрунт і симбіоз із бактеріями Bradyrhizobium japonicum, які в бульбочках на коренях перетворюють атмосферний азот на доступні рослині сполуки. За даними тієї ж настанови, фіксація забезпечує в середньому близько 55 % потреби посіву в азоті, максимум — до 74 %. Частка, що надходить із ґрунту (залишкові нітрати та азот, який мінералізується з органічної речовини), коливається від 25 до 75 %. Ці діапазони описують мінливість між полями й сезонами, а не баланс конкретного посіву.

Фахівці Університету Міннесоти пояснюють: що більше нітратів у ґрунті, то менше азоту фіксується в бульбочках, і навпаки — за низького вмісту нітратів фіксація швидко зростає. Тому внесений азот може пригнічувати фіксацію, а чи дасть він приріст урожайності, залежить від умов поля. Енциклопедія ICM Університету штату Айова посилається на дослідження в Айові та інших соєвих штатах: азот під час сівби не підвищував урожайність і лише зменшував бульбочкоутворення. Небраська настанова попереджає ще про один ризик: надлишок доступного азоту на ранніх етапах може спричинити вилягання і втрату врожаю. А позакореневе внесення азоту під час вегетації, за даними Університету Міннесоти, може знижувати врожайність, тому в цьому штаті його не рекомендують.

Отже, азотна частина живлення сої — це передусім умови для симбіозу. За даними Університету штату Айова, у польових умовах перші бульбочки формуються протягом тижня після сходів і стають помітними в міру росту, а активна фіксація починається приблизно у фазі V2–V3. Небраська настанова відносить появу бульбочок на коренях до третього–четвертого тижня після сходів, коли на третьому–четвертому вузлі розгорнувся трійчастий листок. До цвітіння варто викопати кілька рослин і розрізати бульбочки: в активних серцевина рожева або темно-рожева (ICM, UNL). Небраська настанова також зазначає, що фіксація відбувається найінтенсивніше за pH ґрунту 5,5–7,0, хоча бактерії здатні функціонувати і за pH близько 5,0. Для Небраски університет вважає вапнування ймовірно вигідним за двох умов одночасно: pH шару 0–20 см становить 5,8 і нижче, а pH підґрунтя — 6,0 і нижче на глибину близько 60 см і більше. Це небраський поріг; для свого поля рішення ухвалюють за рекомендаціями своєї лабораторії.

Інокуляція насіння: коли рекомендована і як її не зіпсувати

Оброблене насіння сої в бункері сівалки, у тіні

Якщо на полі сою не вирощували або вирощували давно, у ґрунті може не бути потрібних бактерій. Університет Небраски рекомендує інокуляцію в усіх випадках, коли сої на полі раніше не було або є сумнів у наявності Bradyrhizobium japonicum. Там, де соя з добре розвиненими бульбочками росла в попередні роки, приріст від інокуляції менш імовірний, але настанова називає обробку «доброю страховкою». Рекомендації НААН щодо весняно-польових робіт 2022 року наголошують на практичних деталях: інокуляцію проводять у день сівби, а пряме сонячне проміння згубно діє на бульбочкові бактерії, тож оброблене насіння не залишають на сонці в кузові чи бункері.

Допустимий інтервал між інокуляцією і сівбою залежить від препаратної форми, тому його беруть з інструкції до конкретного інокулянта; завчасна обробка можлива лише там, де її передбачає виробник.

Сумісність інокулянта з протруйником

Частина протруйників, інсектицидів, добрив і мікроелементних препаратів токсична для бульбочкових бактерій. Тому вихідна умова така: разом застосовувати можна лише ту комбінацію інокулянта й протруйника, яку дозволяють етикетка протруйника та виробник інокулянта, і з указаним ними інтервалом. Те, що протруйник висох, саме по собі не доводить сумісності. Австралійська дослідницька корпорація GRDC у довідці 2022 року радить розділяти бактерії й хімію в часі або в просторі. Якщо комбінацію дозволено і без протруєння не обійтися, спершу наносять фунгіцид і дають йому висохнути, потім — інокулянт, а насіння якомога швидше висівають у вологий ґрунт. Альтернатива — гранульовані інокулянти чи внесення бактерій у борозну, коли вони не контактують із протруйником напряму.

Окремо GRDC попереджає, що сполуки цинку й марганцю, а також молібдат натрію токсичні для ризобій за безпосереднього контакту: навіть їхні залишки в баках і магістралях техніки, якою вносять інокулянт у борозну, можуть зірвати утворення бульбочок. Для обробки насіння молібденом та сама довідка називає придатними триоксид молібдену або молібдат амонію. В австралійській таблиці сумісності для сої інокулянт позначено як несумісний із протруйниками при нанесенні на насіння — це висновок для австралійських препаратів. Під час протруєння використовують засоби захисту, вказані на етикетці препарату; оброблене насіння не змішують із продовольчим чи фуражним зерном, а залишки робочих розчинів і тару не зливають у водойми та дренаж.

Українські польові дані обмежені конкретним дослідом. У статті в «Агроекологічному журналі» 2021 року (автори з Національного університету «Чернігівська політехніка» та Інституту агроекології і природокористування НААН) на сої одного сорту в зоні Полісся Чернігівщини поєднання конкретного інокулянта з протектором і двох хімічних протруйників дало приріст урожайності і більше активних бульбочок навіть за наявності місцевої популяції бактерій. Результат стосується саме цих препаратів і умов, а не будь-якої пари «інокулянт + протруйник». Подальші дослідження автори пропонують зосередити на більшій дозі інокулянта за сумісного застосування, щоб уникнути ризику зниження ефективності бактерій через протруйники; виробничої норми з цього не випливає. Як обрати сам протруйник і за якими ознаками визначати потребу в ньому — у статті про протруйники насіння.

Стартовий азот: рішення до сівби

Стартова доза — невелика кількість азоту до або під час сівби, поки не запрацювали бульбочки. Українські й американські джерела тут розходяться. Рекомендації НААН 2022 року радять за інокуляції вносити в передпосівну культивацію стартову дозу 20–30 кг/га д. р. азоту, а якщо інокуляцію не проводять — 60–90 кг/га. Це рекомендація джерела 2022 року, а не доказ того, що азотні добрива рівноцінно замінюють працюючий симбіоз: небраська настанова прямо називає інокуляцію бажаною практикою на полях, де сою давно не сіяли. Інститут зрошуваного землеробства НААН у рекомендаціях для Херсонщини 2020 року для темно-каштанових середньосуглинкових ґрунтів наводив під сою 30 кг/га д. р. азоту разом із фосфором, а на легких ґрунтах — і з калієм, з приміткою: дози і співвідношення визначають за вмістом поживних речовин у ґрунті.

За даними Айови, азот під час сівби врожайності не додавав. Університет Небраски не рекомендує рутинне внесення азоту під сою і, посилаючись на дослідження в Міннесоті, вважає малоймовірним, що стартове добриво підвищить урожайність. Тож стартовий азот — рішення, яке ухвалюють до сівби за тим, що відомо про поле: історія сої, інокуляція, кислотність, вміст органічної речовини, удобрення попередника.

Корекція нестачі азоту під час вегетації

Рівномірний темно-зелений посів сої на ранній фазі вегетації

Небраська настанова допускає, що азот може підвищити врожайність, якщо виконується одна чи кілька умов: посів не має рівномірного темно-зеленого забарвлення; pH ґрунту нижче 5,5; органічної речовини менше 1,5 % або ґрунт еродований чи ущільнений; сою на полі давно не сіяли або попередні зернові культури недоотримали азоту; активних бульбочок із темно-рожевою серцевиною немає або мало. Важливе виключення: перша умова не стосується хлорозу, коли тканина між жилками світло-зелена чи жовта, а жилки темно-зелені. Такий міжжилковий хлороз настанова пов’язує з перезволоженими, засоленими або карбонатними ґрунтами, а не з нестачею азоту. Якщо нестачу азоту підозрюють, UNL називає дозу 50–100 фунтів N на акр, тобто приблизно 56–112 кг/га, і радить спершу перевірити її на невеликій ділянці. Таке внесення може бути ефективним навіть на початку наливу бобів, якщо невдовзі після внесення пройде дощ або буде полив.

Фосфор і калій — тільки за аналізом ґрунту

Калію соя поглинає багато: за небраськими даними, при врожаї близько 4,4 т/га — приблизно 207 кг K2O/га, більше половини з яких лишається в рештках. Але велике поглинання ще не означає великої дози: рішення визначає вміст рухомих форм у ґрунті. Порядок дій такий.

  1. Взяти свіжий агрохімічний аналіз поля і подивитися, яким методом визначено рухомий фосфор і обмінний калій: від методу залежать градації забезпеченості.
  2. Порівняти результат із градаціями, розробленими саме для цього методу. Чужі пороги не переносять: наприклад, небраська настанова вважає приріст від фосфору малоймовірним, якщо за методом Bray-1 у ґрунті понад 12 мг/кг P, а калій оцінює за витяжкою ацетатом амонію. Для протоколу з іншим методом ці числа не годяться.
  3. Якщо за відкаліброваними для сої рекомендаціями забезпеченість достатня, ймовірність приросту від внесення фосфору й калію невисока; якщо низька чи середня — норму розраховують у діючій речовині (P2O5, K2O). Як це зробити, розібрано в статті про розрахунок норм добрив за аналізом ґрунту.
  4. Обрати спосіб внесення так, щоб добриво не лежало впритул до насіння.

Насіння сої дуже чутливе до засолення. Університет Міннесоти в розділі про пневматичні сівалки наводить результати дослідів: будь-яке добриво в контакті з насінням у вузькій стрічці знижувало густоту сходів, а задовільним вважається спосіб, за якого між добривом і насінням є щонайменше 2,5 см ґрунту. Це вимога до розміщення, а не гарантія безпеки будь-якої дози чи форми добрива. Інститут зрошуваного землеробства для півдня радить разом із сівбою вносити невелику дозу фосфорних добрив; принцип відступу від насіння діє і тут.

Сірка: коли її варто розглядати

За описом ICM (Айова), нестача сірки схожа на азотну, лише жовтіють молодші листки. У 56 дослідах у Небрасці внесення 4 фунтів S на акр (близько 4,5 кг/га) на початку наливу в середньому не змінило врожайність. Університет Міннесоти пропонує вносити сірку лише у двох випадках. Перший — поля з вмістом органічної речовини 2 % і менше в шарі 0–15 см, куди багато років не вносили сірку або вносили дуже мало і де вже спостерігали недобори в чутливих культур. Другий — зрошувані дуже піщані ґрунти, якщо з поливною водою надходить мало сульфатів; тож перед рішенням потрібен аналіз поливної води. У таких випадках там допускають 10–15 фунтів S на акр, тобто приблизно 11–17 кг/га, у сульфатній формі. Ці висновки отримано в США; для українського поля орієнтир — аналіз ґрунту й води.

Мікроелементи: молібден, бор, марганець, залізо

Молібден потрібен для утворення бульбочок і симбіотичної фіксації азоту, а його доступність знижується за підкислення ґрунту (GRDC). В Айові нестача молібдену трапляється рідко і лише на кислих ґрунтах — рослини світлішають, бо фіксація не працює (ICM). Тому обробку насіння молібденом розглядають насамперед на кислих ґрунтах, а дозу, форму й сумісність з інокулянтом беруть з етикетки конкретного препарату: як уже згадано, молібдат натрію в прямому контакті шкодить бактеріям.

З бором потрібна обережність. Університет Міннесоти наголошує, що соя погано переносить бор: симптоми токсичності можуть проявитися вже за суцільного внесення близько 2,2 кг B/га. Це приклад токсичності, а не норма і не безпечна межа; позитивного ефекту від бору в міннесотських дослідах не виявлено. Марганець, за тими самими даними, може бути потрібен на ґрунтах з pH понад 7,4 і низьким вмістом рухомого марганцю. На карбонатних ґрунтах з таким самим лужним pH соя страждає і від залізного хлорозу — заліза в ґрунті вистачає, але рослина не може його засвоїти. Там головний захід — стійкий сорт, а залізо в хелатній формі EDDHA вносять у рядок під час сівби. У Небрасці нестачу бору, міді, марганцю й молібдену в сої не спостерігали, тому приросту від цих елементів там не очікують. Мікродобрива доречні там, де нестачу підтверджено аналізом чи симптомами, а не «про всяк випадок».

Позакореневі підживлення: коли мають сенс

За даними ICM, нестачу, виявлену під час вегетації, позакореневе підживлення може частково усунути, але основного живлення воно не замінює. Енциклопедія ICM підсумовує багаторічні досліди в Айові так: підживлення макроелементами на ранніх вегетативних фазах підвищувало врожайність лише у 15–20 % випадків, а очікуваний середній приріст урожайності — близько 1 бушеля з акра, тобто приблизно 67 кг/га. Автори роблять висновок, що для окупності цього замало. Стійкої різниці між препаратами, нормами й кратністю внесення ці досліди не показали. Користь імовірніша на піщаних ґрунтах і на зрошуваних високоврожайних полях. Норму, концентрацію робочого розчину, витрату води й фазу обробки беруть з етикетки препарату, а обприскують не в найспекотнішу частину дня, щоб не пошкодити листя.

Інститут зрошуваного землеробства НААН у рекомендаціях для Херсонщини радить на зрошенні провести позакореневе підживлення багатокомпонентним хелатним добривом у період утворення й наливу бобів. Перевірити окупність у своєму господарстві можна за кількома необробленими контрольними смугами, порівнявши врожайність під час збирання.


Система удобрення сої вкладається в кілька рішень: створити умови для симбіозу (кислотність, інокуляція там, де вона потрібна, сумісність із протруйником за етикеткою), внести фосфор і калій за аналізом ґрунту, а азот, сірку й мікроелементи додавати лише за конкретних умов — бідний чи кислий ґрунт, поле без історії сої, підтверджена нестача. Більше матеріалів про живлення культур — у рубриці «Добрива». Дозування будь-якого препарату — за інструкцією виробника; дотримуйтесь етикетки.

Поділитися: